Народився  3 лютого 1864 року. Його батьком був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник здобув у дяка, згодом у Миргородській початковій школі. У 1875 році Володимир вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив 1884 року.

У Києві, навчаючись в університеті, зблизився з літературним гуртком«Плеяда», де активно працювали Леся Українка, її брат Михайло Обачний,Євген Тимченко та інші; гуртком опікувалися Микола Лисенко, Олена Пчілкай Михайло Старицький. З розгорнутого списку надбань світової літератури, які, на думку учасників «Плеяди», треба було поширити українською мовою, він узяв на себе переклади з французької, іспанської та італійської. Перекладав Дантове «Пекло», п'єси Мольєра йБомарше, поезії Байрона, Беранже, Ади Негрі.

Спробувавши ще за студентських років видати свої поезії окремою книжкою, Самійленко зіткнувся з царською цензурою, яка з двадцяти восьми віршів заборонила одинадцять; відтоді він сам уже не компонував збірок. Завдяки знайомству з Іваном Франком, 1886 року шість чисел львівського журналу«Зоря» виходить з творами В. Самійленка. Друкував свої твори в альманахах«Складка», «Ватра», у журналах «Правда» і «Літературно-науковий вістник»(«ЛНВ»).

1887 року Самійленко на кошти «старої громади» здійснив поїздку до Галичини, офіційною метою якої було пізнання народу й розбудження національного духу. В. Самійленко зав'язує дружні стосунки з І. Франком, знайомиться з О. Маковеєм.

1907 року І. Франко опублікував статтю «Володимир Самійленко. Проба характеристики», у якій, відновлюючи в пам'яті ці зустрічі, подав надзвичайно тонкий психологічний портрет Самійленка — людини, поета, лірика. Франко захоплювався мовною культурою Самійленка.

Після закінчення навчання Самійленко працював у Києві, Катеринославі й Миргороді. Терпів постійні матеріальні нестатки. Перша збірка «З поезій Володимира Самійленка» вийшла в Києві 1890 року. Потрапив на телеграф, де й прослужив «чиновником V разряда» бл. 2 років. З березня 1893 року переїхав доЧернігова на посаду секретаря редакції «Земского сборника».

З 1905 року в Києві в редакціях газет «Громадська Думка», «Рада», «Шершень» та інших. Врешті склав іспит нанотаріуса і відкрив нотаріальну контору в містечку Добрянка на Чернігівщині, де й працював до 1917 року.

У 1906 році Іван Франко з Михайлом Мочульським самі зібрали друковані й недруковані вірші поета 1884—1906 рр. і видали їх у Львові за його власним прізвищем під заголовком «Україні» з передмовою Франка. Своєю назвою збірка наголошувала на основній творчій темі Самійленка. Все, що він писав, присвячувалося рідній країні, яку поет любив святою й нездоланною любов'ю.

За української державності служив у міністерствах освіти і фінансів, а в 1920 р. емігрував з урядом УНР до Галичини, окупованої Польщею. У липні 1922 року поселився у садово-господарській школі Львівської «Просвіти» в с. Милування, тоді Тлумацького повіту. З часом дружина із старшою дочкою нелегально подалася за Збруч, а він з меншою Галею залишився тут. Доньку спіткало горе нерозділеного кохання, і вона, на запрошення Марійки Карп'юк, яка вийшла заміж за художника Осипа Сорохтея, переїхала до Снятина. Марійка Карп'юк — рідна сестра Наталі Семанюк (дружини Марка Черемшини) — познайомилася з Галею у Львові, де та навчалася гри на скрипці, а Марійка була ученицею Олекси Новаківського.

На запрошення Марка Черемшини Самійленки перейшли жити до його дому. Надзвичайно тепла була зустріч Самійленка з Марком Черемшиною і Василем Стефаником. Усі були в захопленні від автора «Вечірньої пісні». Після Снятина сліди поета ведуть у село Карлів — тепер Прутівка. Жив у нестатках, хронічно хворів.

23 лютого 1924 року під час пологів помирає дочка Галя, а на руках згорьованого Самійленка залишилося осиротіле немовля. Через те, що у Галі були хворі легені й слабке здоров'я, лікарі, які були присутні, не змогли їй допомогти. Галину Самійленко-Шах похоронили на карлівському цвинтарі. По смерті дочки Галі Володимир Самійленко повернувся до Милування, але й там довго не затримався. Затужив за Україною і повернувся до Києва. У Києві він переніс ще один удар: трохи більше місяця до його приїзду на руках дружини померла його найстарша дочка Олена, яка після голодного 1921 р. хворіла на туберкульоз.

Повернувшись до Києва, Самійленко працював редактором у видавництві художньої літератури. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 року його не стало. Похований Володимир Іванович Самійленко на цвинтарі в Боярці під Києвом за козацьким звичаєм.

ТВОРЧІСТЬ

Володимир Самійленко був більше знаний серед друзів і в літературі під псевдонімом Сивенький. Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з зарубіжної класики.

Почуття любові до України звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».

У низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті: «Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія», «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого». Роль Шевченка у розвитку української мови поет розкрив у поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

Самійленко визначився як поет-сатирик з засудженням ура-патріотизму, самодержавства, продажності, графоманії: «На печі» (1898), «Собаки»,«Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906), «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад». Поет висловлював своє обурення з приводу антиукраїнських заходів з боку польської влади, різних заборон об'єднуватися в демократичні гуртки. Ці вболівання лягли в основу написаних у Карлову таких сатиричних творів, як «Шляхи», «Від чого люди лихі» (1924).

Автор драматичних творів «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «Маруся Чураївна» (1896), «У Гайхан-Бея» (1917).

Самійленко перекладав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже, Байрона, твори О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя.Пейзажна та інтимна лірика Самійленка — це цикли віршів «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали». «Вечірня пісня» поета, покладена на музику Кирила Стеценком, стала народною піснею. Незадовго до смерті Самійленко продиктував дружині свій останній твір. Це рідкісної форми сонет, т. зв. «Суцільний». Це гімн вічно юній душі поета, сповнений надій на волю України, «На кращий час, на вороття Вкраїні вільного життя».Незакінчена поема «Гея» надрукована частково в «ЛНВ» 1922 року.

Іван Франко сказав про Самійленка:

«Вибрані твори» Самійленка з його автобіографією були видані в Києві в 1926 році і «Твори у двох томах» (1958).

До Дня визволення України від німецько-фашистських загарбників - з історії військових плакатів

Василь Олександрович Суїхомлинський -видатний педагог, письменник, 100-річчя з дня народження якого відмічає країна.

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці (тепер Кіровоградська обл) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Василь Сухомлинський вчився в медичному  технікумі, але незабаром  вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту.

З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського. У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.

  Під час Другої світової війни добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби.

У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року.  Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи.

У 1948 році Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи і працює а цій посаді 23 роки (до кінця життя). 

В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно—публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально—виховного процесу».

З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 — заслужений вчитель УРСР.

1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Василь Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.

Дуже велику увагу він приділяв духовному розвитку дитини, проблемам виховання всебічно розвиненої особистості.

Особливий внесок Василя Сухомлинського для вчителів- його поради вчителю "Сто порад учителю".

В жовтні 2018 року в Україні і в нашому закладі буде проведено місячник бібліотеки, присвячений 100-річчю В.О.Сухомлинського.Тема місячника "Шкільна бібліотека -    центр творчого розвитку дитини"                                                                          "

Цікаві факти про Василя Стуса (до ювілею письменника)

 Дитинство Василя Стуса Василь Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині у селянській родині. Він був четвертою дитиною в сім’ї. Його дитячі і юнацькі роки минули на Донбасі, куди переїхала родина Стусів у пошуках кращої долі. Василю ще не виповнилося шести років, коли він відправився в школу.

Батьки, що залишали сина вдома на господарстві, не відразу дізналися про це. З настанням холодів вчителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. Мати заметушилася: «Яка школа? Він ще маленький». Але вчителька вмовила її відпускати сина на заняття: «Я його старшим ставлю в приклад. Кажу: «Стусік, вийди до дошки». Він тягнеться навшпиньках і пише … ».

Василь завершив шкільне навчання із срібною медаллю, закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Донецького педінститут. Чому були заборонені твори В.Стуса?  

За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.

Адвокатом на судовому процесі Василя Стуса був відомий нині прокучмівський політик Віктор Медведчук. Коли в камері кримінальник поранив Стуса заточкою, у поета відкрилася внутрішня кровотеча, він втратив свідомість. Медичну допомогу йому не надавали. І тільки після голодування, організованого на сусідній, жіночої, зоні Іриною Калинець та Надією Світличною, вмираючому прислали лікаря. У лікарні поетові видалили дві третини шлунка. Він жартував з цього приводу: «Мені вшили зеківський шлунок, він тільки баланду приймає».

Табірними наглядачами знищено збірку, яка містила 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. Найбільше цинізм влади проявився тоді, коли рідним не дозволили забрати тіло поета в Україну, бо за тодішнім законом (Овсієнко звертає увагу на те, що смерть Стуса припала вже на часи горбачовської «перестройки») навіть мертвим в’язень мусів відбути повний термін! За коротке життя поет, член Української Гельсінкської Групи,

Стус залишив 6 томів творів, більшість з яких перекладено на англійську та надруковано на Заході.

ГОЛОДОМОР – ЦЕ  НЕ ПРОСТО ІСТОРІЯ, ЦЕ  НАШ ВІЧНИЙ СТРАХ І БІЛЬ

Майже 80 років минуло від часів штучного голоду, а дослідники Голодомору на Харківщині досі не можуть назвати точну кількість жертв трагедії.

На початку тридцятих років до Харківської області входили ще частина земель сучасної Полтавщини, Сумщини та Луганщини. З огляду на це дослідники кажуть про 2-2,5 мільйони жертв штучного голоду. Якщо ж говорити про сучасні межі Харківщини, то на цих землях, за дослідженнями істориків, померло у 1932-33 роках від 600 до 800 тисяч людей.

Зараз складно віднайти усі місця масових поховань

Уже третій рік скорботна хода до пам’ятного знаку жертвам Голодомору, викладення свічок у вигляді хреста й панахида відбувається  за ініціативи громадськості.  Головні організатори заходів – національно-патріотичні громадські та політичні організації.

За останніми соціологічними дослідженнями групи «Рейтинг», 59% громадян України визнають Голодомор геноцидом українського народу. З цим твердженням не погодилося 22% опитаних у жовтні, але кількість противників визнання Голодомору геноцидом зменшилася на третину.
 

   21 лютого – Міжнародний день рідної мови

8 березня - Міжнародний жіночий день
21 березня – Всесвітній день поезії
22 березня – Всесвітній день водних ресурсів
27 березня – Міжнародний день театру
1 квітня – День сміху
2 квітня – Міжнародний день дитячої книги
7 квітня – Всесвітній день здоров’я
22 квітня – Міжнародний день землі
23 квітня – Всесвітній день книги і авторського права.
26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф
8 травня – День пам’яті та примирення
9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні
Друга неділя травня – День матері
15 травня – Міжнародний день родини
18 травня – Міжнародний день музеїв
31 травня – Міжнародний день боротьби з тютюнопалінням
1 червня – Міжнародний день захисту дітей
28 червня – День Конституції України
23 серпня – День Державного Прапора України
24 серпня – День Незалежності України (1991)
1 вересня – День Знань
8 вересня – Міжнародний день писемності
13 вересня – День українського кіно
30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек
1 жовтня – Міжнародний день музики.
День людей похилого віку
14 жовтня – День захисника України
День українського козацтва
Покрова Пресвятої Богородиці
9 листопада – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва
9 листопада – День української писемності та мови
16 листопада – Міжнародний день толерантності
17 листопада – День студента
26 листопада – День пам’яті жертв Голодомору
1 грудня

Міжнародний день миру відзначають у всьому світі із 1982 року за ініціативою Генеральної Асамблеї ООН як день всесвітньої відмови від насильства і вогню.

До 2001 року цей день відзначали кожен третій вівторок вересня, у день відкриття чергової сесії ООН. Проте в резолюції від 7 вересня 2001 року Генеральна Асамблея ООН прийняла постанову, за якою з 2002 року святкування «Міжнародного дня миру» має проходити кожен рік в одну і ту ж дату – 21 вересня.

У цей день ООН закликає всі країни зупинити військові дії і хоча б на 24 години припинити проливати кров. Тільки мирні переговори та вирішення наявних проблем шляхом діалогу і компромісних рішень можуть дати дійсно відчутні результати і користь для всього людства.

Тема цього дня 2017 року – «Разом заради миру: повага, безпека та гідність для всіх».

Цього року увага Дня миру зосереджена на залученні та мобілізації людей у всьому світу, щоби продемонструвати підтримку тим, кому вона потрібна в першу чергу – біженцям, мігрантам, особам потерпілим від військових дій.
 

ООН використовує святкування Дня миру для привернення уваги до своєї різносторонньої роботи на підтримку миру і для того, щоб спонукати окремих людей, групи й громади усієї планети до осмислення проблем миру та обміну інформацією, а також практичним досвідом діяльності щодо його досягнення.

Заходи ООН традиційно починаються з церемонії біля Дзвону миру. Церемонія починається із звернення Генерального секретаря ООН, після якого він ударяє в дзвін. Потім, після хвилини мовчання, із зверненням виступає голова Ради безпеки ООН.

В Україні День миру встановлений Указом Президента в 2002 році і відзначається щорічно також 21 вересня – в Міжнародний день миру.

9 БЕРЕЗНЯ- 203 річниця з дня народження Тараса  Григоровича  Шевченка

Памятники Шевченку у світі

м. Харків

Італія, Рим

Автор второго памятника Уго Мацей одел Тараса Григорьевича в римскую тогу, изобразил его трибуном-оратором, который, подняв руку, обращается к присутствующим с пламенным словом. Такое «переодевание» - образная констатация того, что Шевченко и его произведения принадлежат не только Украине, но и всему человечеству

Урочистості, присвячені 203-й річниці від Дня народження Т.Г. Шевченка

9 березня 2017 року в Харківському обласному Палаці дитячої та юнацької творчості Харківської обласної ради відбудуться урочистості, присвячені 203-й річниці від Дня народження Т.Г. Шевченка, у межах яких будуть вручені дипломи переможцям обласного етапу VІІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка та ХVІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика серед учнів загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів і студентів вищих навчальних закладів.

Урочистості проходитимуть за таким графіком:

11.00–11.30 – реєстрація учасників;

12.00–14.00 – процедура нагородження.

Джерело: сайт Харківської ОДА

ШЕВЧЕНКО - ХУДОЖНИК 

  Щасливий ловець                                            Молитва за померлим

селянська сім' я